Незважаючи на війну, а може, через неї, Київ вражає своєю надзвичайною енергією та імпульсивним життям, незважаючи на постійну загрозу. Проте реальність війни постійно спливає, про що найтрагічніше нагадує зростаючий список загиблих.
Музично-поетичний вечір у штаб-квартирі Українського ПЕН-клубу нагадував подібні заходи у Варшаві чи Празі. Кілька десятків людей – поети, письменники, місцевий культурний світ, деякі гості з-за кордону. Вино, закуски, декламація віршів їх авторів, а на завершення – джем-сейшн.
Зустріч супроводжується промоцією збірки віршів «Pomiż syren. Нові вірші війни» (Між сиренами. Нові вірші війни), гроші від продажу йдуть на закупівлю автомобілів для армії. Але на тлі є й інший вимір — прощання з тими, кого вже немає серед поетів, бо вони, як і Максим Кривцов, пішли на фронт і загинули. Хто наступний? Це питання проявляється під час прощань, адже невідомо, в якому складі буде наступний матч.
Спостерігаючи за буднями Києва, можна сказати, що життя триває, як і до війни, а може, навіть інтенсивніше. Протягом 2023 року в місті відкриється близько 20 нових книгарень, усі у формі кафе-клубів, де можна випити чудової кави з книжкою, подекуди перекусити, а також купити пива чи вина. Нові заклади включають такі маленькі книгарні, як «Сковорода» на Поділлі, і такі великі, як «Readeat» біля Олімпійського комплексу.
Вони були створені тому, що під час війни зросла читацька аудиторія книжок, а також видавці відчули зростаючий попит. І незважаючи на високі ціни, люди заповнюють книгарні, купують книжки, а видавці заохочують авторів писати та втамувати голод до слова. Звичайно, зовсім окремим жанром стала література, присвячена війні: щоденники, звіти, вірші. Вже написані перші прозові твори, розвивається воєнна драма.
Водночас, правда, українці перекладають усе, що перекладаємо ми – війна не змінила смаків та інтересів, тому в Україні панує Стівен Кінг, але на полицях можна знайти перекладені версії Щепана Твардоха (Покори), Войцеха Тохмана, Войцех Орлінський про Лема.
Мало того, що книгарні заповнені, вражає і київська афіша – театри заповнені, на вибір є Оперета, Опера та десятки інших театрів. Виступам передує ритуальна інформація про місцезнаходження найближчого укриття з доповненням: після скасування повітряної тривоги запрошуємо повернутися до завершення вистави.
Євген Головаха, доайен української соціології, голова Інституту соціології АН УРСР, пояснює таке зростання культурної активності: ця звичайна загроза війни свідчить про марність матеріальних речей і породжує потребу в сенсі, який дає культура, сфера духу. Участь у культурі – це також досвід консолідації спільноти перед лицем смертельної небезпеки.
Українці не сумніваються, що Путін робить і хоче робити саме те, що думає – ліквідувати Україну як суверенну державу та знищити українців як націю, яка є автономним суб’єктом історії. Як пояснила мені Соня Кошкіна, головний редактор інтернет-газети "Живого берега", я не сумніваюся в російських цілях, як і моя п'ятирічна дочка. Це війна за виживання.
Це ті ставки, які сьогодні змушують українців відчувати вкрай розчарування ставленням двох їхніх найбільших союзників – Сполучених Штатів і Польщі. Повороти хаотичної американської політики блокують рішення щодо військової та фінансової допомоги. Затримки призводять до зниження боєздатності української армії, яка залежить від поставок боєприпасів і окремих видів озброєння.
Що стосується Польщі, то причиною розчарування є, звісно, блокування кордону. Українці не розуміють, як країна, яка веде кровопролитну війну, може бути матеріально відрізана від світу. Йдеться не про транспорти військової техніки чи гуманітарної допомоги, які пропускають. Це лише мала частина проблеми. Йдеться про здатність економіки функціонувати, включно з збройовою промисловістю, яка потребує, наприклад, електронних компонентів, закуплених у комерційних постачальників, для виробництва безпілотників.
Без безперебійних поставок сповільнюється виробництво, зменшуються надходження до бюджету від податків і митних зборів, кожна гривня, отримана таким чином, йде на потреби армії. Кожна гривня менше означає менше грошей на придбання ракет, безпілотників та бронежилетів. Розрахунок простий, чому протестувальники на польсько-українському кордоні не хочуть його включити? Чому не перекривають російський і білоруський кордони, адже туди також йде продовольчий імпорт?
Відповісти на такі запитання складно, а задають їх усі – від водіїв Uber до журналістів і депутатів Верховної Ради. Коли я попросив одного з них, Сергія Рахманіна, прокоментувати ситуацію на кордоні, він відповів коротко: я не коментую те, що не розумію. Дійсно, спроба логічно пояснити внутрішню політику Польщі стає жалюгідною, коли усвідомлюєш реальну ціну, яку українці платять за цю війну. Про неї пам'ятає стіна Михайлівського монастиря, на якій розміщені фотографії наступних загиблих. У нас закінчується місце.
Edwin Władysław Bendyk
Polski dziennikarz, publicysta, zajmujący się problematyką cywilizacyjną i wpływem techniki na życie społeczne.