Чи може громадянин України бути переведений в Україну для проходження військової служби?
У зв’язку з нещодавньою законодавчою роботою Верховної Ради України громадяни України, які проживають у Польщі, все частіше звертаються до нас із запитаннями, чи не загрожує їм депортація чи екстрадиція в Україну для проходження військової служби під час мобілізації.
Яка правова основа загального військового обов'язку в Україні?
Загальний військовий обов'язок в Україні випливає з положень Конституції України. У ст. 17 Конституції України законодавець вказав, що захист суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадянина України.
Громадяни України проходять військову службу в порядку, встановленому законом. Детальні правила регулюються Законом від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (№ 2232-XII). У ст. 1 вище в законі зазначено, що військова служба призначена для підготовки громадян України до захисту Батьківщини. Відповідно до ст. 17 розділ 2 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, цілісності та територіальної недоторканності покладається на Збройні Сили України. Конституційний обов'язок захищати Батьківщину відповідно до ст. 2 розділ 1 Закону № 2232-XII поширюється на всіх громадян України, які за віком і станом здоров'я здатні до її виконання. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проживають в Україні.
Кого можуть призвати в українську армію?
Загальний військовий обов’язок поширюється як на чоловіків, так і на жінок, які перебувають на обліку в територіальному центрі комплектування (комісіях) за місцем проживання. На військовий облік підлягають жінки, придатні за станом здоров’я та віком до військової служби, які мають закінчену медичну або фармацевтичну освіту.
Жінки, які підлягають обов'язковій військовій кваліфікації, можуть бути призвані на військову службу або залучатися до робіт, спрямованих на забезпечення оборони держави у воєнний час.
Відповідно до ст. 33 розділ 3 Закону № 2232-XII облік військовозобов’язаних ведеться за місцем їх проживання. Громадяни України, які тимчасово перебувають за кордоном, також підлягають військовому обліку в посольствах і консульствах України за кордоном.
Правила ведення дипломатичними представництвами військового обліку громадян України за кордоном запровадив перший Президент України Леонід Кравчук указом від 2 квітня 1994 року «Про Консульський статут України» (№ 127/94). Відповідно до ст. 27 Указу Президента України № 127/94 консул веде військовий облік громадян України, які перебувають за кордоном. Також консул зобов’язаний забезпечити явку громадян України чоловічої статі, які досягли 18 років, до військових комісаріатів за місцем проживання для призову на строкову військову службу. Обов’язковість ведення військового обліку громадян України за кордоном нещодавно посилено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року «Про затвердження Порядку організації та проведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів». (№ 1487-2022-п).
Серед нових норм відповідно до ст. 52 Положення № 1487-2022-п до обов’язків посольств і консульств, зокрема, входить:
- інформування громадян України, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, після досягнення призовного віку (18 років) про початок чергового призову на строкову військову службу;
- сприяння поверненню в Україну військовозобов'язаних під час мобілізації та під час воєнного стану;
- проведення військового обліку призовників, осіб, які підлягають строковій військовій службі, та резервістів;
- звітувати військовозобов'язаних, військовозобов'язаних, військовозобов'язаних та резервістів до відповідних органів в Україні протягом 7 днів з дня взяття на консульський облік/зняття з консульського обліку.
Постанова Кабінету Міністрів № 1487-2022-п не містить жодної додаткової інформації про те, як саме відбуватиметься «інформування» та «підтримка повернення» через посольства та консульства, але 10 січня 2024 року консульський відділ Посольства України у Великій Британії на своєму Telegram-канал закликав громадян України, які перебувають за кордоном більше трьох місяців, протягом семи днів з’явитися до посольства для взяття на військовий облік.
Ймовірно, таким чином українські громадяни будуть і будуть додатково «інформовані» про необхідність виконання конституційного обов’язку щодо захисту Батьківщини. Питання «підтримки повернення» досі не врегульоване законодавцем та урядом України.
Громадяни України, які перебувають на постійному консульському обліку, можуть зітхнути з полегшенням, ст. 36 розділ 3 Закону № 2232-XII не передбачає взяття таких осіб на військовий облік, тому вони не підлягають військовому обов’язку.
Що таке екстрадиція громадянина України і що вона передбачає?
У юридичному сенсі «екстрадиція» означає видачу даною країною владі іншої країни особи, яка проживає на території країни видачі, здійснену, коли ця особа підозрюється у вчиненні кримінального діяння на території країни. країна, що запитує екстрадицію, або з метою відбування покарання.
Видача здійснюється на підставі міжнародного договору за умови забезпечення взаємності державою, яка запитує видачу. Більшість країн не дозволяють екстрадицію власних громадян або людей, які отримали притулок на їхній території. До цих країн належить і Україна, оскільки ст. 557 Кримінально-процесуального кодексу України (№ 4651-VI) забороняє видачу громадян України. Крім того, Україна приєдналася до Європейської конвенції про видачу 29 травня 1997 року. Крім того, 18 жовтня 2022 року Україна приєдналася до Міжамериканської конвенції про видачу, укладеної 26 грудня 1993 року в Монтевідео. Окремий порядок видачі осіб з метою притягнення до відповідальності чи виконання покарання між Україною та Польщею регулюється Угодою між Республікою Польща та Україною про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеною в Києві 05 травня 24 1993 р. (Закон. вісник - 1994 р. № 96 ст. 465).
Зі згаданих вище правових актів можна виділити три найважливіші принципи екстрадиції:
1. Екстрадиція може ґрунтуватися лише на злочині, який карається в обох країнах (так званий принцип подвійного визнання злочином);
2. Екстрадована особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за правопорушення, які були підставою для екстрадиції, і може бути призначено лише те покарання, за яке вона була видана (так зване правило спеціальності);
3. Не підлягають екстрадиції особи, які користуються правом притулку в країні проживання.
Крім того, ст. 61 двосторонньої угоди між Республікою Польща та Україною від 24 травня 1993 р. передбачено, що у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Договірна Сторона просить про видачу особи, проти якої відкрито кримінальне провадження за вчинення злочину, який полягає виключно в порушенні військової обов'язки.
Підсумовуючи, видача громадян України, які підлягають виконанню військового обов’язку в Україні, з метою провадження у кримінальній справі або виконання вироку за злочини, які полягають виключно у порушенні обов’язків військової служби, передбачені главою XIX Кримінального кодексу України ( ст. 401-435¹), в принципі, неможливо.
Депортація чи реадмісія?
Незважаючи на вищевикладене, слід наголосити, що стосовно громадян України, які користуються тимчасовим захистом у Польщі, термін добровільного повернення продовжується згідно зі ст. 42 польського Закону від 12 березня 2022 року про допомогу громадянам України, до закінчення цього захисту. Стосовно таких осіб, відповідно до ст. 42б Закону провадження у справі про зобов'язання іноземця повернутися до громадянина України не може бути розпочато, а розпочате провадження у цій справі може бути закрито, якщо це виправдовується важливим інтересом цього громадянина. Однак це не означає повного захисту від виконання обов'язку повернутися до громадянина України. У деяких випадках може бути здійснена депортація.
Українці, які з будь-яких причин перебувають на території Республіки Польща всупереч положенням, повинні вжити заходів для легалізації свого перебування. Варто нагадати, що відповідно до ст. 79 Договору про функціонування Європейського Союзу процедури реадмісії, тобто повернення до країн походження або країн, з яких вони походять, можуть застосовуватися до громадян третіх країн, які не відповідають умовам для в’їзду або перебування на території. однієї з держав-членів.
Реадмісія (лат. re — знову, admissio — допуск) — термін міжнародного звичаєвого права, що визначає порядок повернення мігрантів, які незаконно перетнули кордон, до країни, звідки вони прибули.
Правила реадмісії визначені міжнародними угодами. Тому Євросоюз підписав кілька угод про реадмісію, в тому числі з Україною. Угода про реадмісію між Європейським Співтовариством та Україною, укладена 18 червня 2007 року (Офіційний журнал L 332, 18/12/2007 P. 0048 - 0065), встановлює зобов’язання України на прохання компетентних органів держав-членів: допускати на свою територію своїх власних громадян, які не відповідають застосовним умовам для в’їзду або перебування на території держав-членів.
Порядок реадмісії власних громадян передбачено ст. 3 вище Угоди, в якій зазначено, що на прохання компетентного органу держави-члена запитувана держава (Україна) пропускає на свою територію всіх осіб, які не відповідають застосовним умовам для в’їзду або перебування на території запитуючої держави. або які більше не відповідають таким умовам, якщо такі особи є громадянами країни, яка розглядає заявку (України).
На підставі ст. 5 розділ 3 Угоди запроваджено реадмісію за прискореною процедурою, якщо особа, яка незаконно перетинає кордон, була затримана в прикордонному районі держави-члена протягом 48 годин з моменту незаконного перетину кордону (у тому числі в аеропорту чи морському порту). безпосередньо з території країни, яка розглядає заяву, компетентні органи держави-члена можуть подати заяву про реадмісію протягом 2 днів з дати затримання цієї особи.
Співпраця між Республікою Польща та Україною у сфері реадмісії базується на Імплементаційному протоколі між Урядом Республіки Польща та Кабінетом Міністрів України до Угоди про реадмісію між Європейським Співтовариством та Україною, підписаному у Варшаві 14 квітня 24, 2017 (Закон. вісник 2019, пункт 48).
Підсумовуючи, у поточній правовій ситуації Республіка Польща не має повноважень здійснювати нагляд за виконанням громадянами України військового обов’язку. Дипломатичні установи України зобов'язані вести облік військовозобов'язаних, осіб призовного віку та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку в посольстві чи консульстві. Крім того, на пости покладено інформування про початок нового набору громадян України на військову службу осіб, які не звільнені від строкової військової служби, не мають відповідних відстрочок та перебувають на тимчасовому обліку. Проте українське законодавство не передбачає, якими засобами дипломатичні представництва можуть «підтримати» повернення своїх громадян в Україну. Громадянам України, які перебувають у Польщі згідно з правилами, не загрожує депортація чи екстрадиція через невиконання обов’язку військової служби. Громадяни України, які нелегально перебувають у Польщі, можуть бути зобов’язані повернутися, а незаконний перетин кордону може призвести до реадмісії в Україну.
Правова основа:
1. Конституція України;
2. Закон від 25 березня 1992 року про загальний військовий обов'язок і військову службу;
3. Консульський статут України від 2 квітня 1994 року
4. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року «Про затвердження Порядку організації та проведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів»;
5. Кримінально-процесуальний кодекс України;
6. Європейська конвенція про видачу 29 травня 1997 р.;
7. Міжамериканська конвенція про видачу, укладена 26 грудня 1993 р. у Монтевідео;
8. Договір між Республікою Польща та Україною про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладений у Києві 24 травня 1993 р.;
9. Кримінальний кодекс України;
10. Закон від 12 березня 2022 року «Про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території цієї країни» (Закон. вісник 2022 р., ст. 583);
11. Закон від 12 грудня 2013 р. про іноземців (Закон. вісник 2023 р., ст. 547);
12. Договір про функціонування Європейського Союзу;
13. Угода про реадмісію між Європейським Співтовариством та Україною, укладена 18 червня 2007 року (Офіційний вісник L 332, 18/12/2007 P. 0048 - 0065);
14. Імплементаційний протокол між Урядом Республіки Польща та Кабінетом Міністрів України до Угоди про реадмісію між Європейським Співтовариством та Україною, підписаної у Варшаві 24 квітня 2017 р. (Закон. вісник 2019, п. 48)
Автор: Валерія Вакуліна